Як почалась твоя історія з Авророю?
Моя історія з «Авророю» почалася 3 місяці тому. Взагалі, як тільки я звільнилась з військової служби, тобто це рік назад, я вже думала про зміну роботи.
Поверталась я на свою довоєнну роботу, бо там зберігалось за мною місце, і шукала собі паралельно вакансії.
Дуже часто переглядала вакансії «Аврори», але якось не вистачало чи то впевненості, чи може, то вакансії були, які б мені там подобались чи підходили… я не відгукувалась, словом.
І от наприкінці вересня минулого року, все ж таки знайшлась та вакансія, яка мені сподобалась, на яку я підійшла. І саме так розпочалась моя історія.
А чи була ти знайома з Авророю, до того, як побачила вакансії компанії?
Та ну звичайно! Як і кожен пересічний українець! Зайти в «Аврору» купити щось по знижкам або якісь там товари для кухні… а я ще й власниця собаки – купувати в «Аврорі» іграшки і одяг для собаки – взагалі must have!
Що вплинуло на твій вибір на користь Аврори як роботодавця?
Ну перш за все, у мене є бажання розвитку: як кар'єрного так і просто особистого.
Я бачила розвиток самої «Аврори»: весь час відкриваються нові магазини, з'являються якісь нові акції, нові товари… це вже підсвідомо якось доносить кожному, що компанія рухається.
Ще у мене тут працюють знайомі: я слідкувала за їх сториз, спілкувалась з ними – я зрозуміла, що ця компанія яка може дати можливості розвиватись. Принаймні сприяє тому, щоб люди прагнули розвиватися і навчатися. І от саме тому склався такий «метч».
І в принципі, за ці 3 місяці роботи – я задоволена: я бачу свій і кар’єрний зріст (хоч він ще маленький, але є) і внутрішній також. Не знаю, як в інших відділах, а в мене, хоча і роблю одну і ту саму роботу, але вона не здається якось одноманітною. Тобто щодня щось нове, хоч ти і залишаєшся в рамках попереднього дня.
Чи пам'ятаєш, з чим у тебе асоціювалась компанія, до того як ти приєдналась до команди? І чи змінилась зараз ця думка, за 3 місяці роботи?
Ну до того, як я сюди потрапила, я її сприймала, як в принципі і всі люди, які не працюють в «Аврорі» – як магазин, де можна щось купити. У нас були, скажімо так, ринкові відносини 😊
Потрапивши всередину, з кожним днем, тижнем, місяцем я по-новому щось дізнаюсь, щось відкриваю для себе: нові можливості, знання. І, звичайно, що моє враження змінюється.
Зараз як сприймаю?.. Мабуть скажу трошечки егоїстично, але тут я можу досягнути чогось великого. Хоча воно буде й моє особисте, але для мене воно буде Великим.
Розкажи, як ти потрапила у військо?
Насправді моя історія зі службою і армією могла б набагато раніше початись, тому що в мене тато кадровий офіцер. Я не росла в цій сім'ї, яку показували у фільмах радянських, де там сувора дисципліна, всі там такі естети і т.д. У нас було набагато простіше, але я бачила приклад тата – я росла під його вихованням: не жорстким, а люблячим.
Я настільки надихнулась його життєвою історією! Він навчався в Суворовському училищі, і я хотіла також, як тато, піти туди вчитись.
Єдине таке кадетське училище, на той час, знаходилось в Санкт-Петербурзі і це припало на 2014 рік. І тато мене не відпустив, із зрозумілих причин. Я тоді вже почала більш-менш розуміти політичну ситуацію і до чого все це може йти, але сприйняття все одно було дитяче – я засмутилась.
Потім планувала навчатися у військовому ВНЗ, але там за станом здоров'я не склалося. Тато весь час підтримував моє таке бажання. На початку лютого 2022 року почались новини про те, що розпочнеться війна, але довкола всі говорили: «та нічого не буде». Ну, я думаю, ви пам'ятаєте цей період. Я тоді пам'ятаю підійшла до тата з розмовою. Кажу: «Я хочу записатись в резерв ТРО, ти не будеш проти?». Тато подивився на мене і каже: «Ні, не проти. Я би сам записався, але я резервіст конкретної частини.»
Відповідно, коли почалась війна, ми всі: я, тато, мій брат – пішли дружно до військкомату, залишивши на маму наших котиків і собачок. Ми доєдналися до війська.
Потім наша сім’я возз'єдналася вперше десь, мабуть, через місяців 8. Ми змогли разом всі сісти за стіл, коли вже більш-менш стабілізували ситуацію і почали відпускати додому. Тоді ми змогли одночасно всі побачитись.
Чим ти займалась у війську, де проходила службу?
Взагалі коли я йшла у військомат, мені було 19 і у мене не було сильного розуміння, які посади взагалі є, якось я не закладала в це сенс. Чомусь я думала, що буду там стрільцем або кимось ще. Тобто я себе морально на це готувала.
Після розподілення в частини я потрапила в 116 бригаду ТРО, нас призначали на посади. На мене подивились і кажуть: «Будеш бухгалтером». А я і бухгалтерія – це взагалі несумісні речі! Я в один момент так засмутилась, тому що я готувала себе, умовно кажучи, до окопів, до якихось таких жорстких умов… а тут – бухгалтер! Ну думаю, ладно. Але в результаті – я просто числилась бухгалтером, а виконувала іншу роботу. Потім, буквально через місяць, я перейшла на посаду діловода служби пально-мастильних матеріалів і досить довгий період займалася веденням документації.
Згодом по посаді мене перевели в стрілецьку роту. І тут дуже такий смішний момент: мене поставили на посаду гранатометника 😊 А в мене помічником гранатометника був чоловік, який вдвічі більше за мене 😊
Уже потім, після лікування, я займалася рекрутингом в частину: співбесіди, відбір кандидатів, ведення рекруту до моменту потрапляння в частину і отримання військового звання.
Служила я лише на Сумському напрямку, на щастя. Хоча і він виявися досить травматичним для мене.
У війську є певна така командність, командний дух відчувається. Чи відчуваєш ти щось подібне в теперішній команді, в «Аврорі»?
Чесно? Як на мене, в «Аврорі» командний дух набагато кращий 😊 Хоча й порівняти це складно: умови, в яких я жила з хлопцями в мороз в Сумах і затишок, тепло, комфорт в офісі.
А яким було відчуття, коли потрапила в абсолютно інший колектив, по суті кардинально інший? Як сприймала тебе нова команда?
У мене є підозра (якщо це будуть читати мої колеги 😊) що їх попередили про те, що я, скажімо так, «унікальна людинка» і буду у них колективі, тому що дійсно ця тема (тема служби і статусу ветеранки – прим. ред.) на початку не обговорювалась. Не знаю можливо це просто моє сприйняття, або це дійсно так і було, вони спілкувались зі мною трошечки ніби з обережністю.
Я дуже люблю своїх колег, і якщо ви це читаєте, знайте: я дійсно дуже вдячна за той період!
Ця тема (тема служби і статусу ветеранки, - прим.ред.) якось поступово, обережно піднімалась: я якось могла про це сказати, то у мене щось запитували. Разом з тим, питання були максимально нейтральні, просто з цікавості. І ніби було відчуття того, що вони зчитували по моїм відповідям: хочу я продовжувати цю тему далі чи ні. Звичайно, я думаю, їм цікаво було.
Зараз я відкрито можу говорити на цю тему – я вже з психологом пропрацювала 😊
Тому, доречі, всім ветеранам раджу працювати з психологом, бороти свою невпевненість і приходити в «Аврору»!
Чи важливо на твою думку збільшувати кількість ветеранів в компанії і що для цього варто зробити. За якими критеріями ветеран обирає місце роботи?
Я не готова відповісти на це питання, але те, що є додаткові переваги (назвемо їх так) для ветеранів, окремий супровід – це насправді дуже класно.
Не можу сказати, що я була прямо в пекельних точках, але певні обмеження мої життєві вони присутні, певні страхи, як і у кожної людини є. І дійсно з нами трошки важкувато працювати, тому що у нас є мислення інше і звички інші, і дуже класно, що це враховують і такий умовний індивідуальний підхід є.
Тобто тут страхи, цієї комунікації з людьми, вони розмиваються. Тому що чесно – я боялась. У мене присутні проблеми з комунікацією з людьми, і в принципі з рівнем довіри. Але все проходило і проходить зараз досить гладко – всі ці страхи просто розвіюються. Я відчуваю себе як, умовно кажучи, під теплою ковдрою – де комфортно, класно, тепло.
Саме тому відповісти на питання «чи варто, чи не варто» складно. Я думаю, це не мені вирішувати, а кожному особисто 😊
Але чесно хочу подякувати, що є особливий підхід.
Це реально дуже класно, я це ціную.
Ти згадувала, що в компанії є певні переваги роботи і додаткові – для ветеранів. Чи користувалась ти якимись із них за час роботи тут?
Так, я вже почала вчити англійську і у мене, як ветеранки, повна компенсація вартості є. Також майже одразу після працевлаштування я скористалась безкоштовною юридичною консультацією. А ще, є компенсації сесій з психологом – дуже раджу!
Ти говорила, що «Аврора» для тебе стала ніби теплою ковдрою. Що б ти порадила ветеранам, які думають чи варто приєднатися до «Аврори»?
Ну однозначно варто! Хоча хоча б ризикнути і прийти на співбесіду.
У мене була така перерва в 3 місяці, коли я сиділа вдома, нічого не робила, працювала з психологом, пробувала нові хобі… скажімо так, шукала себе.
І ось в цей момент я знайшла вакансію, відгукнулась на неї. Я прийшла на співбесіду з таким відчуттям, типу: «ну я нічого не втрачаю», я не нервувала взагалі. І коли мене взяли – я була на 7 небі від щастя! Чесно! Хоча навіть не розраховувала на це. Я прийшла, як то кажуть, випробувати долю 😊 Тому чесно: всі, хто хоче доєднатися, всі хто є ветеранами і хоче доєднатися – це однозначно того вартує!
Хоча би прийти, побути тут і відчути цю атмосферу, просто як гість. Тому що з перших хвилин, перебування тут, вже відчувалась мені атмосфера якась така класна, комфортна і розвиваюча.
