Він прийшов до Аврори помічником у логістиці, коли компанія мала лише кілька десятків магазинів і віру в майбутнє. А сьогодні керує напрямом, що формує партнерську стратегію всієї мережі. За його плечима – перший контейнер з Китаю й відчуття, що далі буде щось велике, перші склади, перші великі контракти і команда, яку він виростив власноруч. За дванадцять років у Аврорі він побачив, як мрії перетворюються на стратегії, а можливості – на систему, де кожен може зростати.
Пригадай, як почався твій шлях у Аврорі.
Спочатку до Аврори влаштувалася моя майбутня дружина, я тоді працював в іншій організації. Вона розповідала, що компанія цікава, перспективна, що тут є рух і амбіції. Відчувалося, що Аврора має потенціал.
Пам’ятаю, восени 2013 року з’явилася вакансія у відділі логістики. Тоді це ще не був великий департамент із чіткою структурою – просто відділ, який займався рухом товару. Я прийшов туди помічником керівника. Завдання були різні: звіти, графіки, закупівля господарських дрібниць, організаційні моменти. Здавалося б, нічого серйозного, але саме з цього усе починалося. Проте вже тоді було відчуття, що компанія на старті чогось великого. Було видно, що Аврора розвивається, що тут не просто «робота», а можливість проявити себе. Хотілося бути частиною чогось, що зростає, і зробити свій внесок у цю історію.
Як ти згадуєш перші дні роботи?
Чесно – із теплом. Команда була невеликою, але дуже активною. Кожен допомагав іншому, усі горіли спільною справою. Було багато ручної роботи, імпровізації, постійного пошуку рішень. Ми тоді навіть не усвідомлювали, що закладаємо фундамент майбутньої логістичної системи компанії.
Я швидко втягнувся, бо мені справді було цікаво. Кожен день приносив нові задачі, і це захоплювало. Мабуть, саме тоді я зрозумів, що Аврора – це місце, де можна рости не лише кар’єрно, а й професійно, як особистість.
Які завдання стояли перед тобою на старті?
На початку це була справжня «універсальна» робота. Моє завдання – допомагати керівнику відділу логістики в усьому: від ведення звітів і графіків до закупівлі побутових матеріалів чи організації внутрішніх процесів. Тоді не було чітких ролей чи структур – просто треба було, щоб усе працювало. І це мені подобалося: можна було вчитися на практиці, бачити, як із хаосу народжується система.
Який вигляд мала логістика компанії у ті часи?
Це був зовсім інший масштаб. У компанії працювало близько тридцяти магазинів, а логістика тільки формувалася як напрям. Ми фактично створювали процеси з нуля – приймали товар, комплектували, розподіляли, придумували, як зробити швидше й ефективніше. Не було ані автоматизації, ані готових схем, лише ініціатива і бажання зробити краще. Кожне нове рішення було маленьким відкриттям, а кожен день – кроком уперед. Ми тоді навіть не усвідомлювали, що створюємо основу майбутнього департаменту. Було схоже на те, що просто розв’язуємо поточні задачі. Пам’ятаю, як приходили нові люди, формувалися команди, з’являлися перші правила, стандарти, внутрішні процедури. Зараз, озираючись назад, розумію, що це й були ті перші кроки, з яких почалася логістика Аврори у сучасному вигляді.
Ти пам’ятаєш, скільки тоді було людей у відділі і як будувалася робота?
Відділ був невеликий, але дуже живий. Мабуть, близько сотні людей, якщо рахувати всіх, хто працював на складі: вантажників, пакувальників, приймальників. Офісна частина – десь із тридцять осіб. Ми всі знали одне одного поіменно і працювали як одна команда. Не було жорстких меж між «моїм» і «твоїм» – кожен підхоплював там, де було потрібно. Робота була дуже інтенсивна, але вона й страшенно згуртовувала.
Як ти адаптувався до нової сфери – категорійного менеджменту?
Після кількох років у логістиці я вже добре розумів, як працює рух товару, і мені хотілося впливати не лише на процес, а й на сам асортимент – на те, що бачить покупець на полиці. Коли я дізнався про вакансію категорійного менеджера, довго вагався, чи подаватися. Але мене підтримали колеги, зокрема, мій майбутній керівник, який тоді вже працював у комерції. Сказав: «Спробуй».
На новій посаді все було інакше: інша швидкість, логіка, цифри. Довелося багато чому вчитися: від аналітики до переговорів із постачальниками. Але саме це й драйвило. Було відчуття, що відкривається новий горизонт, і все, що треба, – не зупинятися. А що найскладніше… Напевно – навчитися відпускати. Коли ти довго займаєшся напрямом, важко передати його іншому. Але якщо хочеш рости, мусиш делегувати. Це не завжди просто, особливо, коли ти емоційно залучений у процес.
Чим запам’яталась співбесіда, коли ти змінював посаду? Адже ти вже працював багато років у компанії…
Вона й справді була особливою. Проводив її тодішній керівник комерційного напряму – Тарас Панасенко, який поєднував цю роль із функцією CEO. Я добре пам’ятаю атмосферу: водночас офіційно й по-людськи. Серед завдань, які були, – прочитати англійський текст і переказати його. Це був уривок про людину, яка виграла в лотерею, витратила все до копійки й повернулася до свого звичного життя.
Мабуть, саме тоді я зрозумів, що в Аврорі важливо не просто знати свою справу, а мислити ширше, бачити контекст. І ще, що тут цінують людей, які хочуть розвиватися, навіть якщо поки не все вміють досконало.
Розкажи про своє перше відрядження до Китаю – що тоді відчував і що запам’яталось найбільше?
Це був справжній шок – у найкращому сенсі. 2017 рік, перша поїздка за кордон із робочою місією. Усе нове: інша культура, інший масштаб, інше ставлення до роботи. Пам’ятаю, як ми вперше потрапили на величезний виставковий майданчик – усе сяє, сотні постачальників, тисячі товарів, десятки напрямів. І десь посеред цього – ми, українська команда, що шукає партнерів для майбутніх контрактів.
Найяскравіше в пам’яті закарбувалось відчуття причетності до чогось важливого. Ти стоїш у Китаї, обираєш товар, домовляєшся про виробництво під наш бренд і розумієш: зараз створюється історія компанії. Саме тоді ми підписали контракт із виробником батарейок, із яким Аврора працює й досі.
Чи важко було налагодити роботу з іноземними партнерами?
Чесно – не так складно, як здавалося. Ми приїхали підготовленими, із чітким розумінням, чого хочемо. Звісно, мовний бар’єр спочатку був, але на допомогу приходили калькулятори, жести, усмішки і бажання домовитися. Це працювало (посміхається). Поступово з’явилася взаємна довіра. Постачальники почали розуміти, що Аврора – надійний партнер, який росте, розвивається й тримає слово. Згодом ми вже мали свої контакти, отримували пропозиції ще до зустрічей. Це був важливий етап професійного становлення – навчитися працювати на міжнародному рівні, при цьому – залишатися собою.
Ти працював у часи, коли компанія почала активно розширювати мережу. Як це відчувалося в роботі?
О… Кожен рік – нові міста, десятки відкриттів, зміни в асортименті, логістиці, форматах. Ми постійно жили в русі. Пам’ятаю, як ще на етапі планування року ми розуміли: зараз 200 магазинів, а через рік буде 400. За цими цифрами – подвійний обсяг роботи, нові люди і нові процеси. Я пам’ятаю, як іноді партнери не вірили в такі темпи. Коли ми говорили, що збільшимо продажі удвічі, на нас дивилися трохи підозріло. Але потім вони бачили результат і починали вірити. В такі моменти я розумів, що працюю у компанії, яка не просто росте, а змінює правила гри.
Які виклики стояли перед командою в періоди швидкого росту?
Головний виклик – встигати. За всім. За темпом, за масштабом, за якістю. Коли все змінюється щомісяця, треба вміти швидко перебудовувати процеси, але не втрачати ефективність. Був період, коли нові магазини відкривалися настільки активно, що доводилося одночасно планувати закупівлі, домовлятися з постачальниками й контролювати поставки. Цей постійний рух став для мене серйозною школою... Ми всі навчалися працювати в умовах невизначеності і при цьому тримати планку.
Чи змінилося твоє сприйняття компанії від початку кар’єри до сьогодні?
На початку Аврора для мене була місцем, де цікаво працювати й можна навчитися нового. Зараз – це частина життя. Я бачу, як компанія виросла в масштабну систему, яка впливає на суспільство, на економіку, на людей. Це вже давно не просто бізнес…
Сьогодні я сприймаю Аврору як велику українську історію успіху: із власною культурою, принципами й душею. Те, що ми робимо, має значення для всієї країни.
Що викликає найбільше відчуття гордості за компанію?
Аврора сьогодні – один із найбільших платників податків у Полтавській області, великий роботодавець і потужний соціальний партнер. Це важливо не лише з точки зору економіки, а й людського виміру. І я гордий, що маю до цього відношення, що можу впливати на розвиток і бачити, як наші рішення стають результатами, а результати – історіями успіху.
Які результати або проєкти ти вважаєш найважливішими на своєму професійному шляху?
Напевно, найбільше пишаюся тим, що вдалося сформувати команду людей, які сьогодні самі стали лідерами. Коли бачиш, як ті, кого ти колись наставляв, очолюють напрями й показують високі результати – це найкраща винагорода.
Серед конкретних проєктів – розвиток електротехнічної категорії, яка за кілька років із невеликого сегмента виросла до однієї з вагомих у товарообігу компанії. А ще –створення власних торгових марок, робота з партнерами, побудова системної стратегії закупівель та екосистеми партнерства з постачальниками.
Які риси ти цінуєш у своїх колегах і команді?
Передусім – відкритість і відповідальність. У нашій команді не бояться ставити питання й відстоювати свою думку. Тут немає страху сказати «а чому саме так?», і це дуже цінно.
Ще я ціную щирість. У нас немає показного пафосу чи боротьби за статус. Є повага до результату і готовність підтримати. І, звісно, почуття гумору – без нього у великих масштабах не виживеш (усміхається). Але якщо серйозно, я не впевнений, що десь ще може сформуватися така сильна команда, як у нас.
Для тебе «Аврора» – це…
…взяти відповідальність і отримати можливість. Тут можна навчитися, реалізувати ідеї, розвиватися і створити щось, що справді має значення. Саме тому я пишаюся, що вже більше десяти років залишаюся частиною цієї історії.
Що б ти сказав тим, хто тільки починає свій шлях у компанії?
Не чекайте, поки хтось дасть шанс – створюйте його самі. Аврора дає можливість тим, хто не боїться відповідальності й хоче рухатися вперед. Тут можна пройти шлях від новачка до лідера, якщо по-справжньому горіти справою. І головне – не втрачайте цікавість. Бо саме вона відкриває двері до всього, що здається неможливим.
