Розкажи, як у твоєму житті з’явилася Аврора?
Першою, мабуть, про Аврору дізналась дружина, а я вже через неї. Ми разом заходили щось обирати для дому — посуд, різні дрібниці. А більш тісно я познайомився з форматом магазину, коли в мене почався ремонт. Постійно щось було потрібно: то для квартири, то для побуту, то якісь дрібні речі. І в цьому плані Аврора дуже виручала.
А як роботодавець Аврора з’явилася в моєму житті тоді, коли я почав шукати віддалену роботу. Після попередньої роботи я зрозумів, що навіть офісний фултайм мені фізично важко витримувати. Тому я вже орієнтувався саме на формат, який можна поєднувати з реабілітацією та станом здоров’я.
У нас в Одесі є ветеранський чат, і туди скинули посилання на вакансію. Я зайшов, прочитав, побачив, що це віддалена робота — спеціаліст з відеонагляду. Подумав: чому б ні? Заповнив анкету, а наступного дня мені зателефонувала рекрутерка.
Ми поспілкувалися, вона розповіла про умови. І я, чесно, був приємно здивований, що такі умови взагалі можуть бути: віддалений формат, зручний графік, можливість чергувати зміни. Наприклад, я можу зранку піти на реабілітацію чи в басейн, а потім спокійно відпрацювати свою зміну. Для мене це дуже важливо.
Що стало вирішальним у виборі Аврори, як місця роботи?
Чесно — те, що подібних пропозицій майже немає.
Віддалена робота часто асоціюється з ІТ або продажами. Я пробував навчатися в ІТ, але там був дуже інтенсивний формат: зранку до вечора, п’ять днів на тиждень. Для когось це підходить, але коли ти доросла людина, маєш родину, побутові обов’язки, реабілітацію — це не завжди реально витягнути.
Інші варіанти віддаленої роботи мені не дуже відгукувалися. А тут вакансія була саме такого формату, який мені підходив: віддалено, зі зрозумілим графіком, із нормальними умовами. Тому для мене це був дуже класний варіант.
Якими були твої перші враження від команди?
Дуже позитивними. Від керівника я одразу відчув підтримку. І це не просто слова на кшталт «звертайтеся, якщо щось потрібно». Ні, справді відчувається, що людина готова приділити час, пояснити, допомогти.
Якщо виникають робочі питання — можна звернутися. Якщо треба щось уточнити — підкажуть. Якщо є якась життєва ситуація, наприклад потрібно поміняти зміну через важливі обставини, — це теж вирішується нормально, по-людськи.
У технічному плані мені не було дуже складно розібратися. Звісно, це новий напрям для мене, але загалом усе пояснювали зрозуміло. Найголовніше — є відчуття, що якщо виникне питання, ти не залишишся з ним сам.
А чи змінилося твоє сприйняття компанії після працевлаштування?
Так, змінилося — точніше, воно розширилося. Аврора для мене й зараз залишається магазином біля дому, який виручає. Але після онбордингу я побачив компанію зсередини: як велику, системну, сучасну організацію. Дізнався більше про масштаби, про кількість людей, про процеси, про розвиток.
Мене дуже приємно вразив рівень менеджменту. Відчувається, що люди не зупиняються на тому, що вже є, а постійно шукають, як покращувати процеси, розвиватися самим і підтягувати команду. Для мене це показник сильної компанії.
Розкажи трохи про свій військовий шлях.
До Збройних сил я приєднався у 2014 році. До цього був повністю цивільною людиною: за освітою — менеджмент, працював у банку і бачив себе саме в цивільній кар’єрі.
Коли стало зрозуміло, що в країні починаються «серйозні події», я для себе вирішив: якщо буде потреба і мене покличуть, я не буду ховатися чи шукати способів цього уникнути. Так і сталося — я пішов у військкомат, пройшов усі необхідні етапи й потрапив до війська.
Починав солдатом, бо до цього не мав військового досвіду. Потім з часом став командиром відділення, згодом — командиром взводу. Мій напрям був пов’язаний із розвідкою та спостереженням, підтримкою роботи підрозділів.
Я служив у різні роки на сході України, проходив ротації, був на різних напрямках. А з початком повномасштабного вторгнення продовжив службу вже в нових умовах.
Це був довгий шлях. Він дуже змінює людину. Там ти по-іншому починаєш дивитися на відповідальність, на команду, на людей поруч. І дуже добре бачиш, скільки в Україні сильних, гідних людей.
Наскільки складним було повернення до цивільного життя?
Повернення було непростим. Я ще до звільнення зі служби намагався готуватися до цивільного життя. Навіть читав книжки про комунікацію, бо розумів: спілкування у військовому середовищі й у цивільному житті дуже відрізняється.
Але після поранення все змінилося. Спочатку головною метою було просто фізично відновитися настільки, щоб нормально себе почувати в побуті. Я довгий час не думав про кар’єру чи роботу — був зосереджений на лікуванні, реабілітації, відновленні.
Після тривалого періоду лікування й обмеженого спілкування дуже хотілося повернутися в суспільство, у колектив. Не просто сидіти вдома, а знову бути серед людей, мати справу, відчувати себе частиною нормального життя.
Поступово я пробував працювати, дивився, як реагує організм, як мені по стану здоров’я. Був період, коли я вийшов на офісну роботу, але з часом зрозумів, що фізично це для мене надто важко. Тоді й стало зрозуміло: потрібно шукати віддалений формат і паралельно продовжувати відновлення.
Що допомагало тобі адаптуватися?
Дуже багато важить родина, реабілітація, спорт, спільнота.
Коли ти після служби чи після поранення залишаєшся без цілі, дуже легко закритися в собі. А коли є мета — відновитися, навчитися, повернутися до роботи, бути корисним — тоді вже є за що триматися.
Мені допомагало поступово повертатися до активності. Не різко, не через силу, а маленькими кроками. Спочатку фізичне відновлення, потім спроби навчатися, потім робота, комунікація, нові люди.
Ще важливо прийняти, що нове життя може бути іншим. Не таким, як до поранення чи до служби. Але воно все одно може бути повноцінним.
Чи користуєшся ти додатковими можливостями для ветеранів, які є в Аврорі?
Я ще поступово з усім розбираюся, але вже бачу, що можливостей багато.
Для мене найважливіше — це сам формат роботи. Віддалена вакансія, зрозумілий графік, можливість поєднувати роботу з реабілітацією. Для маломобільних ветеранів це дуже цінно, бо не завжди людина може щодня їздити в офіс або працювати повний день у класичному форматі.
Також є внутрішнє навчання, курси, можливість поступово входити в процеси компанії. І дуже важливо, що є підтримка команди. Бо коли ти опановуєш новий напрям, хочеться розуміти, що поруч є люди, до яких можна звернутися.
Що б ти порадив ветеранам, які планують приєднатися до Аврори?
Спробуйте. Просто спробуйте.
Дуже багато залежить від внутрішнього рішення людини — чи дозволить вона собі рухатися далі. Можна довго сумніватися, думати, що не вийде, що буде складно, що новий колектив — це стрес. Але якщо не спробувати, то й не дізнаєшся.
Аврора, на мою думку, — один із найкращих варіантів для ветеранів, особливо для маломобільних. Бо тут є віддалений формат, зрозумілий графік, хороші умови й людське ставлення. А це дуже важливо, коли ти повертаєшся до цивільного життя й поступово шукаєш для себе новий ритм.