Розкажи, як у твоєму житті з’явилась Аврора?
Статус ветерана я отримав ще 2014 року, через важкі поранення. З початком повномастшабного вторгнення, я став на облік у центр зайнятості. Десь через пів року мені зателефонували й сказали, що є вакансія в Аврорі. Я одразу пояснив: я людина з інвалідністю внаслідок війни, у мене є індивідуальний план адаптації, де прописано, що я можу працювати або вдома, або на спеціально адаптованому робочому місці. У відповідь мені запропонували посаду спеціаліста з відеонагляду.
Зараз я працюю в Аврорі вже другий місяць. Для мене з моїми пораненнями це хороша робота: вона відволікає, допомагає включатися в процес, хоча на початку, чесно, було складно сфокусуватися через поранення голови.
До працевлаштування ти знав про Аврору? Був її клієнтом?
Чесно — ні, не дуже. У нашій сім’ї по магазинах більше ходить дружина, а я через питання доступності не завжди можу вільно пересуватись містом. Це, на жаль, окрема велика проблема.
Але загалом я розумів, що таке велика компанія. До війни я працював і в ритейлі, і в логістиці, тому для мене корпоративне середовище не було чимось новим. Я вже мав уявлення, як будуються великі мережі, як працюють процеси, навчання, команда, внутрішні стандарти.
Тобто в мене не було відчуття: «Куди я йду? Що це за компанія?» Навпаки — я розумів, що це велика мережа, серйозний роботодавець, де є система.
Якими були твої перші враження вже від роботи в Аврорі? Від команди, керівника, колег?
Підтримку я відчув одразу. Мені все показали, розказали, пояснили. Колектив прийняв добре, хлопці допомагають, якщо щось треба підказати — підказують.
Для мене це важливо, бо я зараз фактично опановую нову професію. До цього я працював у торгівлі, у логістиці, а тут інший напрям. Я ще вчуся тримати фокус і професійно дивитися на ситуацію.
Загалом, враження хороші. Найголовніше — є відчуття, що ти не сам і що до тебе ставляться нормально, по-людськи.
Розкажи де ти проходив службу?
Я служив у 40-му батальйоні «Кривбас». Наш батальйон брав участь в Іловайську, потім у Дебальцевому. Наскільки я знаю, на той момент це був єдиний батальйон в Україні, який пройшов обидва ці котли.
Я отримав важке поранення ще у 2014 році: ампутація правої руки і ноги, є поранення голови, встановлена титанова пластина. Після цього лікувався, проходив госпіталі, оформлював документи, інвалідність, відновлювався. З війни мене фактично привезли «в чому мати народила» — у мене не залишилося ані речей, ані фотографій, ані телефону. Тому, коли зараз питають про світлини з тих часів, у мене їх майже немає.
Наскільки складним було повернення до цивільного життя? Що допомогло тобі адаптуватися?
Коли я вже став ветераном, у 2014 році, я зіткнувся з дуже непростим відчуттям — ніби ти нікому не потрібен. Не розумієш, куди рухатись далі, чим займатись, як узагалі знайти своє місце в новій реальності.
Згодом мені дуже допоміг спорт. Мій побратим із 40-го батальйону «Кривбас» дізнався від волонтерів про проєкт Invictus Games, і так я почав поступово занурюватися в спортивну реабілітацію. Ми створили громадську організацію, почали займатися ветеранами, залучати хлопців до спорту, допомагати їм відновлюватися через рух, через спільноту, через нові цілі.
Потім — подорожі, нові знайомства, спілкування з іншими ветеранами. Коли ти потрапляєш у середовище людей, які пережили щось подібне, виникає дуже сильне відчуття братерства. Ти вже не почуваєшся ізольованим.
Я займався стрільбою з лука, плаванням, веслуванням на тренажері. Брав участь у змаганнях, був членом збірної Invictus Games Ukraine і Warrior Games. На міжнародних змаганнях знайомився з ветеранами з інших країн — британцями, американцями. Ми говорили про спорт, про життя, про сім’ї. Це теж дуже допомагає: ти бачиш, що твій досвід не унікальний у поганому сенсі, що багато людей проходять схожий шлях і знаходять себе заново.
Ще одна важлива річ — це нова мета. Бо коли людина після поранення чи після служби залишається без цілі, їй дуже легко закритися в собі. А коли є ціль — у спорті, в роботі, в навчанні — тоді вже є за що триматися.
Що ти вже знаєш про можливості та переваги для ветеранів в Аврорі? Чим користувався або плануєш користуватися?
В Аврорі реально великий обсяг можливостей, і я поки поступово розбираюся з усім, що є. Знаю про навчання, зокрема про англійську, проходжу внутрішні курси, коли є можливість.
Що б ти порадив ветеранам, які планують приєднатися до Аврори?
Спробуйте. Просто спробуйте.
Дуже багато залежить від внутрішнього рішення людини — чи дозволить вона собі рухатися далі. Треба ставити ціль і йти до неї. Маленькими кроками, великими кроками — але йти.
І не боятися нового життя. Воно може бути іншим, але воно точно може бути повноцінним.
