Історія нашого ветерана Віталія Демочка, фахівця відділу трансформації

Як почалося твоє знайомство з Авророю? 

Як цікаво співпало… сьогодні (22.12), в цю дату маю на увазі, у мене якраз відбулась вступна співбесіда в компанію, це було 5 років тому. До цього, звісно, про Аврору я чув. Багато знайомих працювали тут і всі торочили: «Йди, не думай!». Я пропрацював кілька років в сфері освіти, в трохи в ритейлі – шукав себе. А знайшов в «Аврорі» 😊 5 січня буде 5 років як працюю тут. 

Як тобою сприймалась компанія на початку твоєї роботи? З чим асоціювалась? 

Та мій шок був в шоці! 😊 Я до цього працював в школі, а це велика бюрократична структура. Ти робиш роботу гарно чи погано, а це ні на що не впливає: ні рівень твоєї винагороди не змінюється, ні загальний результат кінцевий. Це величезна неповоротка система, а прийшов в «Аврору» - тут все летить, несеться. І мені стало дуже сумно: є багато класних розумних людей, які можуть багато чого змінити і зробити. Але їм не цікаво працювати там, де мала б створюватись найбільша цінність для держави (освіта, зокрема), бо приватні бізнеси пропонують набагато кращі умови і формують ось це ком’юніті прогресивних розумних людей. Тому першим враженням було: «Ого, вау! Класно сюди потрапити!». Було відверто важко: перелаштуватись на зовсім іншу роботу і інше сприйняття, і наклались особисті проблеми. 5 січня я прийшов в компанію, а 7 січня дізнався про онкологічний діагноз у мами. До речі, одним з вражаючих для мене факторів було і те, що я, як абсолютно новий співробітник, звернувся в відділ корпоративної соціальної відповідальності, і в рамках благоднійного чату «даруй_добро_вільно» відкрився збір, до якого долучилось дуууже багато людей. І тут варто розуміти, що це збір 5 років назад, це не збір зараз. Для мене було шоком, що компанія і люди в компанії розділили цей важкий час зі мною – абсолютно новою людиною в «Аврорі». 

Чи відчував ти підтримку від компанії в час служби? 

Так, звичайно. Мені допомогли із базовим екіпіруванням, каска і досі в мене вдома є 😊 Допомагали закривати збори, в тому числі на дрони, якими я літав. А ще дуже здивувався, коли в перший місяць у війську прийшла не тільки зарплата військового, а і від «Аврори» - це було дуже приємно. 

Розкажи про свою військову службу: як ти потрапив у військо? чи мав військовий досвід до повномасштабного вторгнення? де ти проходив службу? 

Я до 27 років пропрацював у школі, і не служив до цього. Дуже добре пам’ятаю 22 лютого і перші дні війни: фактично ми бачили динаміку окупації не з новин, а по роботі мережі. У перший же день я записався до ТРО, на другий день – пішов в військомат. Мене спонукали два питання до себе: що особисто я зробив для того, щоб окупація не прийшла в мій дім? Що я скажу своєму дорослому синові, коли він спитає де я був в цей час? На початку березня мені зателефонували з військомату і сказали, що чекають зранку. Я пройшов підготовку і мене направили в новосформовану 71 окрему єгерську бригаду, на той час сухопутну. Так як бригада була сформована за 4 дні до початку війни, весь штатний розпис ще був в процесі наповнення, проводились інтерв’ю. Я згадував, які класні навички в мене є: я вмію працювати з Excel (але ним я навряд когось зможу захистити) і вмію водити гарно машину – буду пробувати водієм. Разом з тим, я чомусь зовсім забув, що я вчитель географії, розумію картографію, розумію орієнтування на місцевості. Проте саме це стало в нагоді: я став оператором коптера. Трохи пізніше перекваліфікувався в командира відділення: тут вже мої знання географії стало в нагоді. 

Ми служили на Ізюмському напрямку, аж до визволення Харківщини, брали безпосередню участь. Потім до кінця 22-го року були переведені на Бахмут. 

Ти згадуваав, що знання з географії і твоя професія вчителя стали тобі в нагоді. Розкажи про цей досвід. 

Ще за часів служби познайомився з хлопцями у яких була своя парамілітарна організація, орієнтована на цивільних «Дике поле». Пізніше вони відкрили школу «Дике небо», яка мала дві гілки: базова підготовка операторів БПлА і професійний рівень для діючих військових, поліцейських і цивільних, які з базою знайомі. Я викладав на професійному рівні, адже це перший рік війни і тих, хто вже міг би поділитись реальним досвідом «в полі» було досить мало. Ділився досвідом: як демаскувати дрон, які проводити відстеження, як коригувати арту,… Мій досвід і педагогічна освіта стали в нагоді. У викладанні я підходив з позиції десь гумору, десь «бізнесової», але ніяк не через драму. Війна дійсно страшна, дуже страшна річ. Але і на війні питання вирішуються через комунікації, через вміння говорити і доносити потрібну інформацію. Люди і на фронті залишаються людьми.